Михайло Коцюбинський прожив лише 48 років.

Знак зодіаку — Діва

***

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Батько його пив, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина.

***

Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці.

***

Михайло Коцюбинський — так і не здобув офіційної вищої освіти (закінчив Шаргородську духовну семінарію, університет так і залишився мрією). Але він був високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову так, що кожний мав сатисфакцію (задоволення) розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не вразити...

***

Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев’ять мов — три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську...

***

Якось хлопчина, якому щойно виповнилось 11 років, по-дитячому сильно закохавсяу 16-річну дівчину, яка не звертала на нього найменшої уваги. Поклавши будь-що стати великою людиною і тим завоювати серце своєї коханої, він накинувся на книжки. Невідомо, чи вдалося Михайлу справити враження на дівчину почерпнутими з книжок думками, але цілком зрозуміло, що прочитане покликало його у письменницьку дорогу.

***

Літературна кар’єра Михайла почалася з повного провалу. У 1884 р. він написав оповідання «Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично.

***

Був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком — який був його кращим другом, також з Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким.

***

1898 року— Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, де зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман.

***

В шлюбі був невірний, мав стосунки з Олександрою Аплаксіною (1880-1973), яка була молодша за нього на 16 років, але сім`ю не покинув.

***

Хворів астмою і туберкульозом. Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

***

Життю письменника присвячено стрічку «Родина Коцюбинських» Т. Левчука (1970, образ Коцюбинського відтворив О. Гай).

Небо було синіше од моря, море було синіше од неба. Мені здавалося, що вони заздрять одне одному.

Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.

 Вінницький Національний Педагогічний Унаіверситет ім. М.Коцюбинського

Від хлібного лану до освітянської ниви, від Турбота про хліб насущний до вершин знань и духовності - такий шлях ще в сіву давнини Обрали наші предки, ЦІМ Шляхом вісь вже сотню літ идет один з найбільшіх Вищих Навчальних Закладів Подільського регіону - Вінницький державний педагогічний університет ім. М.Коцюбинського.
Свою Історію ВІН розпочав у 1912 году з невеликого Учительська інституту з трірічнім терміном навчання, контингент студентів которого НЕ перевіщував 100 осіб. Ніні тут здійснюється підготовка Вчительська кадрів за денною та заочною формами навчання з 19 напрямів підготовкі, Які охоплюють практично Усі шкільні предмети.
Контингент студентів таборували на січень 2014 року стають прежде 5000 осіб за денною та за заочною формами навчання. Великий конкурс во время вступної кампании свідчіть про престиж педагогічного ВНЗ.
В університеті функціонують сім інстітутів: Інститут філології й журналістики, Інститут математики, фізики и технологічної освіти; Інститут фізичного виховання та спорту; Інститут історії, етнології и права; Інститут педагогіки, психології і мистецтво; Інститут іноземних мов, Інститут магістратурі, аспірантурі и докторантури, а такоже природничо-географічний факультет.

 Навчально-виховний процес забезпечують 28 кафедр, на якіх працює прежде 430 розуміюсь, з них прежде 300 мают наукові Ступені та (або) Вчені звання. Серед розуміюсь ВДПУ один член-кореспондент НАПН України, один академік АН вищої освіти України, три заслужені працівники освіти України, Заслужений працівник вищої школи України, два заслужені вчителі України, п'ять заслужених працівніків культури України, народний артист України, п'ять заслужених артістів України, Заслужений тренер України, два заслужені діячі мистецтв України.
При універсітеті ефективного функціонують аспірантура и докторантура, Діє спеціалізована рада Із захисту Кандидатська и докторськіх дисертацій зі спеціальностей 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки, 13.00.04. - Теорія и методика професійної освіти.

Цитата дня:

Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя злочин. 
(с) Коцюбинський

Екранізація

Міжнародне визнання прийшло після екранізації «Ті ні забу тих пре дків» —художнього фільму режисера Сергія Параджанова, відзнятого у 1964 році на кіностудії «Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка», екранізації однойменної повісті Михайла Коцюбинського. 
Зйомки фільму здійснювалися в справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість. Хата-гражда в Криворівні — місце зйомок фільму "Тіні забутих предків". 
Акторський склад Олександр Райданов, Неоніла Гнеповська, Ніна Алісова, Леонід Єнгібаров, Спартак Багашвілі, Тетяна Бестаєва, Олександр Гай, Кадочникова Лариса, Миколайчук Іван, Микола Гринько.
Сергій Параджанов для написання музики до свого фільму вирішив запросити композитора із Західної України, бо, на його думку, лише тут зможуть впоратися з «карпатською» темою. Серед претендентів були Анатолій Кос-Анатольський, Микола Колесса, але вибір пав на Мирослава Скорика. Режисер поставив йому завдання створити для фільму «геніальну музику». Сам же композитор згодом оцінив свою роботу як «достойну».

"Тіні забутих предків"

Повість «Тіні забутих предків» було створено М.Коцюбинським у 1911 році на основі вражень від життя карпатських гуцулів, їхніх звичаїв та обрядів, оригінальності мислення та світосприйняття. Їхнє життя проходить посеред первозданної краси природи – зелені гори, бурні річки, пишні полонини, на яких вони пасуть отари овець. Письменника вразило те, що гуцули навіть у ХХ столітті залишалися язичниками, сприймали природу як живу, населену духами, добрими та злими.

 Жанр: повість.

Історія написання: У 1910 p., повертаючись з лікування в Італії, М. Коцюбинський на декілька днів зупинився в с. Криворівні на Гуцульщині (на запрошення фольклориста Володимира Гнатюка). Повість М. Коцюбинський написав внаслідок глибоких вражень від життя, звичаїв і обрядів, оригінальності мислення і світосприймання карпатських гуцулів.

Тема: зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору; показ єдності людини і світу природи.

Ідея: гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

Проблеми:

гармонія між людиною та світом природи;

життя і смерть, добро і зло;

язичництво і християнство;

сила кохання і неможливість існування без нього;

роль праці в житті людей;

стосунки батьків і дітей.

Конфлікт твору (складний, багатоплановий):

 між родами (Палійчуки – Гутенюки) – Іван – кохання — Марічка;

людини з дикою гірською природою (Іван – злі духи та істоти);

людини із власним «я» (роздвоєність Івана);

побутовий (Іван – Палагна);

людини з людським буттям (Іван – смерть).

Сюжет повісті перегукується з трагедією Шекспіра «Ромео і Джульетта». У них є чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. У ворогуючих родах є діти, які кохають один одного, – Іван і Марічка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і в Шекспіра, герої М. Коцюбинського гинуть.

Цитатна характеристика персонажів:

Основні персонажі: Іван Палійчук, Марічка Гутенюк, Палагна, мольфар Юра;

Міфічні істоти: щезник, чугайстир, нявка.

Іван Палійчук.

Іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею: «Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить» (Іван у дитинстві). Коли Іван підріс, він став гарним парубком: «Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню». Іван дуже відданий у коханні, покохавши один раз (Марічку), він не може її забути протягом усього життя.

Марічка Гутенюк 

Кохана Івана. Марічка у творі показана як дуже добра, ніжна, палка дівчина, вона щиро віддана лише коханій людині – Івану. Марічка мрійлива, вона дуже любить співати: «Марічка обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…» (про хист Марічки до складання пісень).

Палагна – дружина Івана. На відміну від ніжної, вразливої та романтичної Марічки, Палагна постає як доволі вульгарна, приземлена, меркантильна жінка. «Його Палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю». «На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась». Між Іваном та Палагною немає кохання, лише тверезий розрахунок, це шлюб, продиктований суто господарськими потребами. Проте Палагна теж потребує любові, яку вона знаходить в обличчі сусіда, могутнього чарівника Юри.

Юра – сусід Івана, коханець Палагни, мольфар (чарівник). «Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі». Образ Юри набуває гіпертрофованих фантастичних рис: він своїми чарами керує хмарами, впливає на життя та здоров’я людей. Через пристрасну закоханість у Палагну вдається до чар, які підточують здоров’я Івана.

Крім людей, у творі також діють міфічні, казкові істоти (запозичені з язичницького фольклору карпатських гуцулів): щезник, нявка, чугайстир.

Щезник – злий дух: «На камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».

Чугайстир – добрий лісовий дух: «Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».

Нявка – міфічна лісова дівчина, у котрої в спині діра, через яку видно всі нутрощі, ці істоти начебто з’являлися у вигляді людей і заманювали своїх жертв у різні пастки. «Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває» (про зустріч Івана із нявкою під виглядом Марічки).

Сцени з фільму